Доброго дня! Мене звуть Василевський Олег. Мешкаю в смт Нова Маячка! Я прочитав книгу класика історичної літератури Володимира Рутківського "Сторожова застава". На мою думку, це справжнє пригодницьке фентезі. Книга дуже легко, весело і швидко читається, а чудові ілюстрації додають яскравості сприйняття прочитаного.
В першій частині розділу мене захопила історія Київської Русі, війна між русичами та половцями. А взагалі сюжет повісті дуже простий: Вітько Бубненко- хлопчик 12 років, прийняв пропозицію - зайнятися історією рідного краюв, а жив він в Воронівці. У цьому селі був яр, в якому колись жінки брали глину, і ось коли ще молода баба нинішньої тітки Горпини оголосила на все село, що докопалася аж до потойбічного світу і зненацька почула зі стіни дивні звуки бойовищ, скрегіт криці та кінське іржання, ту місцину стали називати Чортовим яром, і люди не вельми полюбляють туди ходити. У наш час це западина, в якій ховається часовий перехід, і нажила вона дурної слави.
Саме в цьому лазі і облаштував Вітько печеру, де можуть збиратися найкращі знавці рідного краю. І саме тут він почув незрозумілі звуки ….Так, завдяки своїй цікавості, хлопець опинився в минулому, на 900 років назад - він потрапив до русичів. Це було його рідне село, але часів Київської Русі .У колишньому місті Римові це була Зміїна нора, де за народними переказами мешкає Змій, який раз на кілька десятиліть вилазить зі свого сховку.
Спершу, звісно його охопила паніка і розпач, бо його сприймають за чужинця і шпигуна, а потім... Ранкові пробіжки, природа, вишкіл майбутніх дружинників, а ще — казкові богатирі Олешко Попович й Ілля Муровець, у яких виявилося є свої слабкості, пристрасті і таємниці: Олешко закоханий у красуню і сміливицю Росанку, Ілля Муромець крадькома ласує черешнями з чужого саду . Усе це, звісно, зачаровало не тільки Вітька, а й мене як читача.
Цікаво, як на мене був обіграний Вітьків ліхтарик як знаряддя відлякування половців, який прославився як Змієве око. Цей ліхтар допоміг у рятуванні полоненого Вітька. Також Вітько навчив Олешка прийомам карате , які потім допомогли Олешку Поповичу перемогти половця Андака. А ще Вітьку пощастило потрапити в молодшу групу воїнів, які засідали в очереті та стріляли з лука.
Згадали Змія, який зовсім був не змій, а наш сучасний вертоліт, це вони з Олешком вигадали щоб нажахати половців, як обдурили упійманого половця Андака, який сидів у ямі, а вони зверху заводили розмову про те ,що вони та змій разом з військом відступають до Воїня, Римів залишають, і змію відрізали крило. Потім пройшла чутка, що численне військо половців наступає на Римів. Але насправді вйсько засіло в лісі.
Мені сподобалося, що це щаслива історія, що ворогам перепадало на горіхи і вони ще довго носа не потикнуть, а полонений Святослав завдяки хитромудрому планові утік від половців, богатирі здійснили свої подвиги, а Вітько повернувся до рідної Воронівки.
В повісті ледь не на кожній сторінці щось трапляється. Там чоловіки поважають жінок, бо знають, що в разі потреби ті боротимуться проти ворогів пліч-о-пліч зі своїми рідними, і навіть трохи побоюються своїх грізних господинь, але це, здається, реакція від постійних небезпек.
За час читання книги нові герої стали для мене немов старі знайомі, я страшенно вболівав за них, сприймав всі їхні негаразди близько до серця.
А я для себе, як і Вітько зробив висновок, що історія- це не нудний текст на папері. Для мене це надзвичайно пригодницька книга, яка вчить патріотизму і сміливості, викликає почуття гордості за свою історію, навчає поваги до старших, справжньої дружби та самопожертви.
Я гадаю, що повість буде цікава усім хто любить пригоди та рідний краю.
Саме в цьому лазі і облаштував Вітько печеру, де можуть збиратися найкращі знавці рідного краю. І саме тут він почув незрозумілі звуки ….Так, завдяки своїй цікавості, хлопець опинився в минулому, на 900 років назад - він потрапив до русичів. Це було його рідне село, але часів Київської Русі .У колишньому місті Римові це була Зміїна нора, де за народними переказами мешкає Змій, який раз на кілька десятиліть вилазить зі свого сховку.
Спершу, звісно його охопила паніка і розпач, бо його сприймають за чужинця і шпигуна, а потім... Ранкові пробіжки, природа, вишкіл майбутніх дружинників, а ще — казкові богатирі Олешко Попович й Ілля Муровець, у яких виявилося є свої слабкості, пристрасті і таємниці: Олешко закоханий у красуню і сміливицю Росанку, Ілля Муромець крадькома ласує черешнями з чужого саду . Усе це, звісно, зачаровало не тільки Вітька, а й мене як читача.
Цікаво, як на мене був обіграний Вітьків ліхтарик як знаряддя відлякування половців, який прославився як Змієве око. Цей ліхтар допоміг у рятуванні полоненого Вітька. Також Вітько навчив Олешка прийомам карате , які потім допомогли Олешку Поповичу перемогти половця Андака. А ще Вітьку пощастило потрапити в молодшу групу воїнів, які засідали в очереті та стріляли з лука.
Згадали Змія, який зовсім був не змій, а наш сучасний вертоліт, це вони з Олешком вигадали щоб нажахати половців, як обдурили упійманого половця Андака, який сидів у ямі, а вони зверху заводили розмову про те ,що вони та змій разом з військом відступають до Воїня, Римів залишають, і змію відрізали крило. Потім пройшла чутка, що численне військо половців наступає на Римів. Але насправді вйсько засіло в лісі.
Мені сподобалося, що це щаслива історія, що ворогам перепадало на горіхи і вони ще довго носа не потикнуть, а полонений Святослав завдяки хитромудрому планові утік від половців, богатирі здійснили свої подвиги, а Вітько повернувся до рідної Воронівки.
В повісті ледь не на кожній сторінці щось трапляється. Там чоловіки поважають жінок, бо знають, що в разі потреби ті боротимуться проти ворогів пліч-о-пліч зі своїми рідними, і навіть трохи побоюються своїх грізних господинь, але це, здається, реакція від постійних небезпек.
За час читання книги нові герої стали для мене немов старі знайомі, я страшенно вболівав за них, сприймав всі їхні негаразди близько до серця.
А я для себе, як і Вітько зробив висновок, що історія- це не нудний текст на папері. Для мене це надзвичайно пригодницька книга, яка вчить патріотизму і сміливості, викликає почуття гордості за свою історію, навчає поваги до старших, справжньої дружби та самопожертви.
Я гадаю, що повість буде цікава усім хто любить пригоди та рідний краю.
Немає коментарів:
Дописати коментар